![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
vin_o_321Оригинал взят у ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
olga_den_f в Тарас Стецьків: Мінські домовленості треба викинути у смітник
olga_den_f в Тарас Стецьків: Мінські домовленості треба викинути у смітник*
Тарас Стецьків у програмі Еспресо "Студія Захід з Антоном Борковським" проаналізував загрози Мінських домовленостей й розповів про екстрений план дій:
"Президенти України, Росії і Франції та канцлер Німеччини підписали меморандум, який схвалює комплекс заходів. Отака абракадабра, яка не має аналогів, мабуть, у сучасній дипломатичній практиці , - абракадабра з двох документів, і тепер нею припирають Україну до стінки".
"Але найголовніше, що мусить запам’ятати собі кожен український політик: жодна несприятлива зовнішня ситуація, жодна прихильність чи неприхильність Заходу не може змушувати нас поступатися своїми національними інтересами. Ми не маємо права забирати Донбас до складу України на російських умовах".
Я то погоджуюся з Вами, але якщо Верховна Рада все ж прийме зміни?
Ну, зараз голосів немає і, сподіваюся, їх не буде. Але якщо раптом так станеться, тоді в Україні знайдуться люди, які виставлять це питання на референдум. Я вважаю, що жодна Верховна Рада чи президент не можуть вирішити таке питання без врахування думки українського народу. І тоді ми підемо на референдум. І я вас запевняю, що цей референдум виграють противники особливого статусу.
Навіть якщо Україна поверне контроль над кордоном, я не знаю, як Україна буде контролювати оці зграї моторол.
Ніяк. Небезпеки наступні. Найбільша небезпека, якщо особливий статус є у Донбасу, то не важко здогадатися, що особливого статусу почнуть вимагати для себе і інші регіони. Наприклад Закарпаття, Бессарабія, можливо, у Галичині також почнуть вимагати автономії.
Друге, якщо ми узаконили особливий статус, то зрозуміло, кого виберуть на окупованих територіях. І ці бандити почнуть роз’їжджати зі значками депутатів місцевих рад по всій території України, так ці бандити отримають імунітет. І ця бацила, ця гангрена почне розростатися по всій території Україні.
Аналогічно було в 2006 році, після перемоги Майдану, коли колишнім регіоналам дали отримати значки, які передбачали недоторканність.
Вони отримали індульгенцію, і ці отримають. А що ми почули на останніх перемовинах в Мінську? Гризлов від імені Путіна озвучив додаткові вимоги, що вони хочуть для себе квоти на виборах у Верховну Раду, бо їм мало значків депутатів місцевих рад – вони хочуть депутатів Верховної Ради, і вони хочуть мати право вето на зовнішні політичні рішення Української держави.
Ось головне, що цікавить Путіна. Він запихає особливий статус Донбасу для того, щоб блокувати рух України в Європу і НАТО. І те, що Гризлов це озвучив, ну я просто прозрів, я думав, що вони будуть це тримати до останнього. Але щось їх змушує вже зараз ці карти виставляти на стіл переговорів. І фактично справжній план Путіна розкрився. Путіна не цікавить тільки 18 пункт перехідних положень до української Конституції, де прописаний особливий статус. Путіна цікавить дістати, за допомогою цього Донбасу, право вето на рух України до Європи. І мені дуже прикро, що президент України цього не розуміє, або робить вигляд, що він цього не розуміє.
Ну а якщо би була можливість допомогти Петру Олексійовичу, сказати: "шановний пане президенте вам в даній ситуації було б добре чинити так, так і так". Є в нього якийсь коридор для виходу? Ну прикинутись глухим і сліпим він не може, тому що Мінські домовленості практично діють. Ангела Меркель йому каже: "Петре, виконуй те, що ви там наприймали". І він мусить, звісно, не зі своєї волі.
Президент України на сьогодні глухий до діалогу і з українським суспільством із представниками громадських організацій. Я хочу сказати, що ми не можемо поки що достукатися. Я був одним з ініціаторів звернення до президента від 13 серпня минулого року, яке підписало більше 200 українських інтелектуалів та громадських діячів. Там були герої України Ігор Юхновський, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Володимир Василенко, тобто люди, які творять інтелектуальне обличчя України. Ми звернулися до президента, щоб він нас вислухав і щоб не робив такого кроку. Але президент якось хворобливо на це відреагував. І замість того, щоб вийти на діалог з підписантами, він запросив кількох з них і та зустріч перетворилася на монолог.
Момент амністії ви якось аналізували?
Момент амністії для нас є взагалі неприпустимий. Тому що в Мінських домовленостях дослівно прописано, що амністії підлягають всі особи, які брали участь у подіях, які мали місце в 2014 році в окремих районах Донецької, Луганської областей. Всі особи, які брали участь у подіях… Тобто всі події, які відбувалися в 14 році на окупованих територіях - підпадають під це означення, і отже всі без винятку особи без винятку мають бути піддані амністії.
І на розмови української сторони, що ми, мовляв, не будемо амністувати тих, хто вчинив злочини, Путін відповість, ні шановні, - читайте уважно Мінські домовленості, там писали всім без винятку, і у подіях, які мали місце. І як ми тепер викрутимося з цієї амністії? А ніяк не викрутимося. Ми можемо викрутитися з цієї амністії і особливого статусу, тільки якби президент і Верховна Рада чітко стали на позицію виходу з Мінських домовленостей. Я би не боявся зараз поставити питання про те, що Україна виходить з Мінських домовленостей, оскільки Росія їх не виконує і Україна ставить перед західною спільнотою і перед ООН питання про пошук іншого формату.
Але якби я був президентом, я б сказав, пане Тарасе, ви кидаєте Україну на російські танки, бо весь світ буде звинувачувати, що саме Україна зірвала Мінські угоди.
І я би в такому разі пішов на той ризик, про який ти говориш, що нас може дехто звинуватити у цьому. Але Україна, врешті-решт, має свою суверенну позицію. І якщо президента замало, то я би спеціальним рішенням Верховної Ради, яка згідно Конституції визначає засади зовнішньої політики, - не президент, - відкликав би українську делегацію з Мінська, прийняв би рішення, що Україна виходить з переговорного Мінського процесу і рішенням Верховної Ради я би запропонував інший формат, наприклад Будапештський. Як спосіб - міжнародну конференцію, як спосіб вирішення війни на Донбасі.
А чи не доб’є парламентську коаліцію будь-яке голосування з приводу особливого статусу Донбасу?
Я думаю, що більше шансів досягнути консенсусу, коли парламент стане на точку зору відкидання Мінських домовленостей. Оскільки на цій точці зору можна консолідувати сили.
Ваші друзі-депутати що кажуть?
Депутати набагато швидше об’єднаються на запереченні Мінського процесу, ніж на точці зору президента. Де буде більше розколу? Розкол і суспільства, і парламенту буде більшим, якщо президент не зійде зі своєї позиції, що Мінським домовленостям альтернативи нема. А коли ми станемо на позицію, що Мінські домовленості треба викинути у смітник, то тут шансів на консолідацію і парламенту, і суспільства набагато більше. Детальніше ...
Тарас Стецьків у програмі Еспресо "Студія Захід з Антоном Борковським" проаналізував загрози Мінських домовленостей й розповів про екстрений план дій:
"Президенти України, Росії і Франції та канцлер Німеччини підписали меморандум, який схвалює комплекс заходів. Отака абракадабра, яка не має аналогів, мабуть, у сучасній дипломатичній практиці , - абракадабра з двох документів, і тепер нею припирають Україну до стінки".
"Але найголовніше, що мусить запам’ятати собі кожен український політик: жодна несприятлива зовнішня ситуація, жодна прихильність чи неприхильність Заходу не може змушувати нас поступатися своїми національними інтересами. Ми не маємо права забирати Донбас до складу України на російських умовах".
Я то погоджуюся з Вами, але якщо Верховна Рада все ж прийме зміни?
Ну, зараз голосів немає і, сподіваюся, їх не буде. Але якщо раптом так станеться, тоді в Україні знайдуться люди, які виставлять це питання на референдум. Я вважаю, що жодна Верховна Рада чи президент не можуть вирішити таке питання без врахування думки українського народу. І тоді ми підемо на референдум. І я вас запевняю, що цей референдум виграють противники особливого статусу.
Навіть якщо Україна поверне контроль над кордоном, я не знаю, як Україна буде контролювати оці зграї моторол.
Ніяк. Небезпеки наступні. Найбільша небезпека, якщо особливий статус є у Донбасу, то не важко здогадатися, що особливого статусу почнуть вимагати для себе і інші регіони. Наприклад Закарпаття, Бессарабія, можливо, у Галичині також почнуть вимагати автономії.
Друге, якщо ми узаконили особливий статус, то зрозуміло, кого виберуть на окупованих територіях. І ці бандити почнуть роз’їжджати зі значками депутатів місцевих рад по всій території України, так ці бандити отримають імунітет. І ця бацила, ця гангрена почне розростатися по всій території Україні.
Аналогічно було в 2006 році, після перемоги Майдану, коли колишнім регіоналам дали отримати значки, які передбачали недоторканність.
Вони отримали індульгенцію, і ці отримають. А що ми почули на останніх перемовинах в Мінську? Гризлов від імені Путіна озвучив додаткові вимоги, що вони хочуть для себе квоти на виборах у Верховну Раду, бо їм мало значків депутатів місцевих рад – вони хочуть депутатів Верховної Ради, і вони хочуть мати право вето на зовнішні політичні рішення Української держави.
Ось головне, що цікавить Путіна. Він запихає особливий статус Донбасу для того, щоб блокувати рух України в Європу і НАТО. І те, що Гризлов це озвучив, ну я просто прозрів, я думав, що вони будуть це тримати до останнього. Але щось їх змушує вже зараз ці карти виставляти на стіл переговорів. І фактично справжній план Путіна розкрився. Путіна не цікавить тільки 18 пункт перехідних положень до української Конституції, де прописаний особливий статус. Путіна цікавить дістати, за допомогою цього Донбасу, право вето на рух України до Європи. І мені дуже прикро, що президент України цього не розуміє, або робить вигляд, що він цього не розуміє.
Ну а якщо би була можливість допомогти Петру Олексійовичу, сказати: "шановний пане президенте вам в даній ситуації було б добре чинити так, так і так". Є в нього якийсь коридор для виходу? Ну прикинутись глухим і сліпим він не може, тому що Мінські домовленості практично діють. Ангела Меркель йому каже: "Петре, виконуй те, що ви там наприймали". І він мусить, звісно, не зі своєї волі.
Президент України на сьогодні глухий до діалогу і з українським суспільством із представниками громадських організацій. Я хочу сказати, що ми не можемо поки що достукатися. Я був одним з ініціаторів звернення до президента від 13 серпня минулого року, яке підписало більше 200 українських інтелектуалів та громадських діячів. Там були герої України Ігор Юхновський, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Володимир Василенко, тобто люди, які творять інтелектуальне обличчя України. Ми звернулися до президента, щоб він нас вислухав і щоб не робив такого кроку. Але президент якось хворобливо на це відреагував. І замість того, щоб вийти на діалог з підписантами, він запросив кількох з них і та зустріч перетворилася на монолог.
Момент амністії ви якось аналізували?
Момент амністії для нас є взагалі неприпустимий. Тому що в Мінських домовленостях дослівно прописано, що амністії підлягають всі особи, які брали участь у подіях, які мали місце в 2014 році в окремих районах Донецької, Луганської областей. Всі особи, які брали участь у подіях… Тобто всі події, які відбувалися в 14 році на окупованих територіях - підпадають під це означення, і отже всі без винятку особи без винятку мають бути піддані амністії.
І на розмови української сторони, що ми, мовляв, не будемо амністувати тих, хто вчинив злочини, Путін відповість, ні шановні, - читайте уважно Мінські домовленості, там писали всім без винятку, і у подіях, які мали місце. І як ми тепер викрутимося з цієї амністії? А ніяк не викрутимося. Ми можемо викрутитися з цієї амністії і особливого статусу, тільки якби президент і Верховна Рада чітко стали на позицію виходу з Мінських домовленостей. Я би не боявся зараз поставити питання про те, що Україна виходить з Мінських домовленостей, оскільки Росія їх не виконує і Україна ставить перед західною спільнотою і перед ООН питання про пошук іншого формату.
Але якби я був президентом, я б сказав, пане Тарасе, ви кидаєте Україну на російські танки, бо весь світ буде звинувачувати, що саме Україна зірвала Мінські угоди.
І я би в такому разі пішов на той ризик, про який ти говориш, що нас може дехто звинуватити у цьому. Але Україна, врешті-решт, має свою суверенну позицію. І якщо президента замало, то я би спеціальним рішенням Верховної Ради, яка згідно Конституції визначає засади зовнішньої політики, - не президент, - відкликав би українську делегацію з Мінська, прийняв би рішення, що Україна виходить з переговорного Мінського процесу і рішенням Верховної Ради я би запропонував інший формат, наприклад Будапештський. Як спосіб - міжнародну конференцію, як спосіб вирішення війни на Донбасі.
А чи не доб’є парламентську коаліцію будь-яке голосування з приводу особливого статусу Донбасу?
Я думаю, що більше шансів досягнути консенсусу, коли парламент стане на точку зору відкидання Мінських домовленостей. Оскільки на цій точці зору можна консолідувати сили.
Ваші друзі-депутати що кажуть?
Депутати набагато швидше об’єднаються на запереченні Мінського процесу, ніж на точці зору президента. Де буде більше розколу? Розкол і суспільства, і парламенту буде більшим, якщо президент не зійде зі своєї позиції, що Мінським домовленостям альтернативи нема. А коли ми станемо на позицію, що Мінські домовленості треба викинути у смітник, то тут шансів на консолідацію і парламенту, і суспільства набагато більше. Детальніше ...
