Оригинал взят у [livejournal.com profile] v_n_zb в Турчинов официально отказался от поста в Кабмине: делом надо заниматься...
.
Секретарь Совета нацбезопасности и обороны Александр Турчинов не намерен переходить на работу в правительство.

"Я не буду обсуждать, какие были предложения, но у меня нет намерения переходить на работу в правительство", - сказал он.

По словам Турчинова, на сегодняшний день вопрос безопасности и обороны для страны являются приоритетными.

"Я не знаю более важных вопросов для Украины, чем те, которыми я сейчас занимаюсь. Поэтому буду продолжать делать все возможное для укрепления безопасности и обороны страны", - подчеркнул он.





Оригинал взят у [livejournal.com profile] v_n_zb в Зачем Зеркало Недели наехало на Турчинова?
.
Всегда считал Юлю Владимировну (не-не-не, не Тимошенко, а Мостовую) адекватным человеком, прекрасным журналистом и крепким профессионалом. Поэтому не понимаю истерику, которую организовали журналисты «Зеркала недели» от ее имени. Мостовой этот шум не нужен. И ставить себя в один ряд с руководством государства – ей тоже без надобности. Мы-то знаем ее «вес», рядом с ней «крупные политические деятели» - жалкие карлики.
Поэтому истерику «редакции ЗН» воспринимаю не иначе как «критические дни» Валентины Самар, которой почему-то показалось, что президент Украины обязан перед ней отчитаться немедленно (т.е. в течение нескольких часов после того, как она в Интернете свой запрос напечатала), а секретарь СНБО вообще с ней заочный диалог ведет.

Не, ну смешно выглядит – Самар реально думает, что именно ей и на ее вопросы отвечает СНБО. Причем отвечает еще до того, как она эти вопросы задала )))
Но т.к. ответы появились раньше вопросов, то журналистка в гневе вопрошает – а почему, отвечая не на мои вопросы Турчинов нигде не написал, что он отвечает мне? Логики нет? Ну так правильно – я же говорю, с логикой в этот раз у ЗН совсем плохо.

Не хотелось бы грешить на уважаемую Юлию Владимировну (не ту, не облизывайтесь), но остается некое сомнение – есть вероятность, что она опять начала кампанию «первого (или уже вечного?) непроходного» Толика Мостового. Реально – либо это заказная кампания, либо Юля перестала контролировать своих журналистов, которые выглядят глупо, подставляя очень уважаемое издание с хорошей репутацией и прекрасной историей.

В чем суть? Всю неделю общество обсуждало рассекреченную стенограмму заседания СНБО. Задавились вопросы, вносились уточнения, свидетели рассказывали, как оно на самом деле было (или не было).
Под конец недели пресс-служба СНБО, отобрав вопросы, постаралось на них ответить. Все прекрасно знают, как проходят утверждения подобных материалов пресс-служб в наших органах. Очевидно, что опубликованный утром в субботу текст был утвержден в пятницу.

А в субботу утром выходит газета, в которой В.Самар задает ряд вопросов, на которые спустя час (как бы час, но еще за сутки до этого) отвечает СНБО. Учитывая, что журналистка тоже собирала вопросы всю неделю, некоторые вопросы/ответы совпали. Из чего в ЗН сделали вывод, что Турчинов всю ночь не спал, ждал выхода газеты, после чего оперативно ответил.

Ребята, ну так не бывает… Но, повторю, в ЗН уверены – с ними Сам Турчинов разговаривает, но упорно не хочет признаваться, что отвечает именно на вопросы ЗН.

Цитирую возмущение «редакции ЗН»: «Заявление пресс-службы СНБО относительно стенограммы заседания СНБО от 28 февраля 2014 года в которой, без указания названия СМИ, материала и его автора, дается оценка информации, изложенной в статье Валентины Самар "Унтер-офицерские вдовцы", опубликованной в сегодняшнем числе…»
Логика понятна? В пятницу вечером СНБО «дает оценку информации», изложенной в субботней статье. Я плАчу…

Но и это еще не всё – Турчинов, отвечая ЗН, ответил не на те вопросы! Вот гад! Не мог подготовиться и подождать выхода газеты, чтобы ответь на те вопросы: «заявление манипулятивно опровергает информацию, которую ZN.UA не распространяло».
Еще раз внимательно прочитал уточнение от СНБО – ну нет там никаких заявлений, опровергающих информацию ЗН. Более того – ЗН там вообще не упоминается.

Самар наивно полагает, что именно ее публикации отслеживают пресс-службы, а потом она обращается к президенту с требованием немедленно разобраться с манипуляторами из СНБО.

С этим разобрались? Теперь по сути.
Read more... )



Оригинал взят у [livejournal.com profile] aillarionov в Cтенограмма СНБО о том, кто и как сдал Крым
Опубликованная вчера стенограмма заседания СНБО Украины от 28 февраля 2014 г. «О неотложных мерах по обеспечению национальной безопасности, суверенитета и территориальной целостности Украины» (русский текст) позволяет сделать несколько комментариев.

Read more... )

Оригинал взят у [livejournal.com profile] ibigdan в Понеслось шапкозакидательство по трубам
С удивлением наблюдаю волну "вот Турчинов молодец, надо было делать как он говорил, выбивать россиян из Крыма в феврале-2014". Фотожабы старые с "кровавым пастором" подняли, любуются, рейтинг щас попрёт - вот нужен народу кумир и всё тут. На мои возражения "Крымом пожертвовали совершенно правильно, другого выхода у нас не было, нужно было выиграть время" получаю фразы типа "предатель!" и "надо было одним ударом!". Что характерно, ни один из ура-вперёд-воинов не пишет это из окопа, но это уже привычно.

Похоже всему виной фантомные боли ампутированного Крыма, помноженные на неумение стратегически мыслить. Какими были бы последствия прямого столкновения с Россией ТОГДА, в марте 2014-го? Когда в самой большой украинской бригаде на ходу было только 5% техники, а в Крыму 90% личного состава тупо отказались воевать против РФ. Чем воевать, если в казне нет ни копейки, а война - чертовски затратное дело? Ура-патриоты тщательно избегают отвечать на эти вопросы, видимо потому что ответ под носом и он неприятен: Иловайск. Он случился через полгода, но и тогда мы были не готовы к прямому столкновению, а всё же Иловайск был непрямым, без российских авиации и флота, без десанта в нашем тылу, без одновременного наступления по всей границе с РФ. К августу 2014 мы были не готовы даже к точечной операции армии РФ, маскирующейся под "ополченцев" - но похрен на факты, атаковать Крым надо было в марте и точка. Турчинов так сказал.

Элементарный тактический ход "пожертвовать фигуру, чтобы выиграть всю партию" им тоже не понятен, хотя даже дурак видит, как сейчас Крым висит кирпичом на шее у России. Дипломатия им непонятна, согласованные действия с мировым сообществом непонятны - а мировое сообщество в один голос советовало "пожертвовать". Не помнят они мировую историю, согласно которой экономически душить Россию гораздо проще и выгоднее, чем пытаться победить в прямой войне, потому что экономика у России - это её слабое место, передавайте привет СССР. Но играть в долгую - это не для наших "пламенных патриотов".

Собственно то же самое мы видим и во внутренних делах. Польша эффект от реформ почувствовала через 10 лет, но нашим "патриотам" эффект нужен уже сейчас. Коррупция является частью нашей жизни, 90% населения коррупционеры - дают взятки, берут взятки, "выигрывают" тендеры с откатами, устраивают детей по блату, "решают вопросы", воруют где можно - но "патриоты" уверены, что если поменять 10 человек в Кабмине, то коррупция мигом исчезнет и все сразу по-новому начнут жить, хотя мы же банально не умеем по-новому, у нас вся хозяйственная система и вся мораль заточена под "по-старому"!

И так далее, и так далее.

Люди, мать вашу. Остановитесь пожалуйста, я уже не могу на это смотреть.



Передмова
Дана стаття представляє собою мою особисту спробу систематизації всіх подій, які відбувались під час "дивної війни" (саме так, я думаю, її назвуть історики через сто років) в Криму. Оскільки готувалась вона в пожарному порядку, цілком можливо, що чогось я не врахував, чи щось забув згадати. Хоча саме в той час я вів детальну хронологію подій, і практично всі необхідні факти і посилання у мене були під рукою. Також я намагався якомога більш повно дати відповіді на найбільш поширені питання, які виникають у будь-кого, хто цікавиться цими подіями.
Також, я б просив читачів не лише читати власне текст, а й зазирати в посилання: як правило, вони містять додаткову інформацію, яка не влізла в і так довгу статтю. Всі вони пронумеровані, і зібрані в єдиний блок в кінці, щоб не перевантажувати і так складний текст.
Висновки я рекомендую також робити самостійно. Всі елементи пазла завжди знаходяться у відкритому доступі, їх треба лише знайти і скласти.
Щиро Ваш, Автор
Короткий аналіз стенограми засідання 28 лютого 2014 р.
Перш за все правильно уявіть собі, що таке РНБО. Це особливий колегіальний орган, який створено для напрацьовування стратегічних рішень, які стосуються національної безпеки у всіх сферах української держави, в т. ч. військових. Існує окремий закон, який регламентує його діяльність [2]. Персональний склад цього органа одноосібно призначає президент (ст. 6). В даному випадку це був в. о. президента О. Турчинов, який 28 лютого 2014 р. указом №173/2014 затвердив перелік членів РНБО [3].
Станом на 28 лютого 2014 р. склад РНБО виглядав наступним чином: 1) Турчинов В. О.; 2) Аваков А. Б.; 3) Гвоздь В. І.; 4) Дещиця А. Б.; 5) Кубів С. І.; 6) Махніцький О. І.; 7) Наливайченко В. О.; 8) Парубій А. В.; 9) Петренко П. Д.; 10) Тенюх І. Й.; 11) Шлапак О. В.; 12) Ярема В. Г.; 13) Яценюк А. П.
Лише ці 13 чоловік мають право на голосування при прийнятті рішень РНБО. Більше ніхто. Ст. 9 п. 2 Закону про РНБО недвозначно вказує, що всі члени РНБО голосують особисто, а делегування обов'язків іншим не допускається. Згідно стенограми [1., с. 34] при голосуванні за введення воєнного стану голосував тільки Турчинов, решта або утримались, або голосували проти - що в даному випадку є рівноцінним. Отже, весь склад РНБО за винятком Турчинова, несе політичну відповідальність за прийняте тоді рішення.
Тимошенко таку відповідальність нести не може, оскільки вона була присутня лише як запрошений гість (відповідно ст. 9, п. 4) і, очевидно, не могла ані голосувати, ані навіть мати дорадчий голос. Вона лише висловила свою, безумовно, обгрунтовану думку відносно ситуації, що склалась. Члени РНБО мали вибір: згодитись, чи не згодитись, і свій вибір вони робили цілком свідомо - опираючись не лише на слова Тимошенко, а й на слова Наливайченка (с. 5-8), Авакова (с. 8-9), Тенюха (с. 10-12) і Яценюка (с. 13-15). Оскільки ключові члени РНБО явно висловили свою думку, твердження, мовляв, Юля всіх залякала - просто не витримує критики. Отже, рішення було прийнято цілком незалежно, і з достатньою аргументацією.
Крім того, це було далеко не єдине засідання РНБО за період "дивної війни". Такі ж засідання були 1 березня 2014 р. (на ньому було приведено в стан готовності ЗСУ) [4], 11 березня 2014 р. (на ньому було ухвалене рішення про мобілізацію і створена Національна Гвардія) [5] і 24 березня 2014 р. (на ньому було прийнято рішення вивести українські війська з Криму) [6].
На всіх цих засіданнях Тимошенко присутня не була. Регламенту щодо внесення питань на розгляд РНБО не існує. Т. ч. на будь-яке із вищезгаданих засідань могло бути винесене питання про активну протидію, введення військ і воєнного стану на всій території України. Однак таке питання, очевидно, не виносилось. Або виносилось, але голосувалось так саме негативно, як і за присутності Тимошенко - що остаточно виключає її як фактор впливу, і покладає повну політичну відповідальність на всіх тодішніх членів РНБО.
Крім того, позиція самого Турчинова демонструє двоїстість. Ось особистий виступ Турчинова, де він фактично повторює доводи Юлії Тимошенко (аж до аналогій із абхазьким сценарієм), датований 28 лютого 2014 р. [7]. Те саме Турчинов повторив 12 березня 2014 р. в інтерв'ю Agence France-Presse [8], на цей раз акцентувавши на тому, що Росія готова нанести удар зі Сходу, коли Україна розпочне операцію в Криму. 13 березня він навіть дає інтерв'ю, в якому навіть детально пояснює, чому українські солдати не застосовують зброю [9]. Однак 19 березня він ставить ультиматум і заявляє про якісь заходи технічного і технологічного характеру [10]. Але вже 3 квітня він знову повертається до "ненасильницької" стратегії, і навіть... посилається на прецедент "першого пострілу" в Грузії [11].
Таким чином, Олександр Турчинов сам фактично дезавуював своє голосування 28 лютого 2014 р., а отже, теж несе повну політичну відповідальність за прийняте рішення. Єдине реалістичне виправдання, яке він може придумати - він підкорився рішенню більшості на РНБО (що знову ж таки повертає нас до того, що за період з 20 лютого по 27 березня він мінімум тричі міг схилити цю більшість на свій бік).
На цьому питання стенограми від 28 лютого 2014 р. можна закрити. І постає куди більш комплексне питання: а як взагалі був зданий Крим, і чи можна було його відстояти?
Політична ситуація
Встановимо для початку часові рамки, в яких будемо проводити аналіз. З точки зору авторів "кримської операції" вона розпочалась 20 лютого 2014 р., і закінчилась 18 березня 2014 р. Саме цей період вказано на медалі, яка була затверджена 24 травня 2014 р. наказом міністра оборони РФ №60. Можна подовжити цей період до 27 березня 2014 р., дати так званого "референдуму", але якщо відстежувати реальний його початок - то це саме 18-20 лютого 2014 р. Цілком логічно в цьому місці задати питання: а чи не був розстріл Майдану акцією устрашення і прикриття, яка була покликана відволікти увагу від того, що відбувалось в Криму безпосередньо перед появою "зелених чоловічків"? Янукович в такому разі в розрахунок російським штабом не приймався - він уже був списаний як засвічений актив, і операція відбувалась так, ніби Майдан уже переміг.
Таким чином, засідання від 28 лютого нічого суттєвого не вирішувало, адже час уже було втрачено - на той час операція уже вийшла на запланований графік, і зупинити її можна було лише військовим способом, або добре спланованою спецоперацією. При цьому покладатись на місцеві органи СБУ та МВС було неможливо. Масштаб інфільтрації українських правоохоронних органів можна оцінити, наприклад, по кількості працівників прокуратури (144 чол. - [13]), які зрадили присязі, суддів (50 чол., а згодом їх число виросло до 277 - [14] [15]) та ГУ СБУ (471 чол. - [16]). Зауважимо окремо, що інформація Наливайченка про масовий перехід військовослужбовців на бік Росії була цілком правдивою - вона потверджується по наведеним вище джерелам.
Протидіяти "кримській операції", таким чином, можна було, тільки опираючись на сили материкової України.
Ситуація ускладнювалась тим, що західні союзники України, насправді, не бажали зміни влади в ній. Для них легітимним керівництвом України був Янукович та його уряд, на чолі із Азаровим, і всі зусилля західної дипломатії тоді були спрямовані не на допомогу Майдану, скільки для замирення ситуації і виходу на легітимні способи зміщення Януковича, в результаті чого повинен був утворитись "перехідний" уряд, який складався із представників обох сторін. Так, наприклад, 20 лютого 2014 р. глави МЗС Франції, Німеччини та Польщі оголосили про прийняття "дорожньої карти", яка передбачала поетапне досягення взаєморозуміння... протягом року [17]. Причому ця карта не передбачала відсторонення Януковича - а формування нового "технічного" уряду, прийняття нової Конституції (sic!) та президентські вибори в грудні 2014 року. Навіть після того, як була зафіксована точна цифра убитих на Майдані (що робить технічно неможливими будь-які "поліпшення довіри"), західні дипломати продовжували повторювати про конституційний договір та вибори. Більше того, мало хто пам'ятає уже, що 21 лютого 2014 р. було підписано угоду між Януковичем, Яценюком, Кличком та Тягнибоком [18], і завізована ця угода була головою МЗС Польщі Радославом Сікорським та Франком Штайнмайєром. Ця новина якось загубилась, тому що вночі того ж таки 21 лютого Янукович втік до Харкова.
Про якусь особливо-виключну позицію Европи в українському питанні говорити не можна: аналогічні методи "розв'язку кризи" світова дипломатія уже застосувала в Бірмі. Автор цих рядків на той час навіть окремо писав про те, що для України, ймовірно, готують саме "бірманський" варіант, де після жорстких протистоянь і перемоги опозиції до влади приходить змішаний уряд із представників диктатури та демократичної опозиції [19]. Більше того, судячи із випадково кинутих Радославом Сікорським слів [20], в Европі уже знали про початок "кримської операції", і що це є прелюдія до масштабної війни в Україні (пам'ятаєте його "ви всі помрете"?). А менше за все європейський істеблішмент хотів відкритої війни біля своїх кордонів.
З точки зору Европи, 22 лютого 2014 р., коли Верховна Рада низложила Януковича, Україна увійшла в стан напівлегітимності. З одного боку існують договори, підписані між Януковичем та опозицією, і з візами міжнародних дипломатів. З іншого, опозиція по факту втечі Януковича та його оточення з України, взяла всю владу в свої руки і претендувала на представництво всієї України. Крім того, світова спільнота продовжувала наполягати на конституційній реформі, новому "всеохопному" уряді та виборах [21]. В цей момент Росія розпочала інформаційну кампанію по дискредитації новообраного українського уряду, упираючи саме на оцю колізію легітимності. Вона відкликала свого посла Зурабова і зайнялась активізацією своєї агентури на Заході. Задача була проста: показати, що уряд Турчинова-Яценюка є нелегітимним, а отже, Україна є failed state, агресія проти якого необхідна для безпеки як Росії, так і Европи. Всі російські політичні заяви того часу били в одну точку - Верховна Рада нелегітимна, уряд нелегітимний, в. о. президента нелегітимний [22].
Отже, щоб організувати військову операцію, український уряд мав терміново легітимізуватись в очах світової спільноти, і вибори були не варіантом - просто не встигали. Інакше, оскільки в Криму російські військові були без розпізнавальних знаків, Україна попадає під формальне визначення громадянської війни. Ось чому Росія анексувала Крим таким дивним чином, застосувавши "зелених чоловічків". Їй необхідно було не стільки відірвати Крим, скільки виставити нашу країну "диким полем", яке негайно слід поставити під протекторат. Російський, само собою. Війська для його встановлення уже були відмобілізовані і розгорнуті, чекали тільки сигналу.
Мінімальна легітимність українським урядом була отримана тільки 27 лютого 2014 р., коли Джей Карні від імені США оголосив, що не вважає Януковича президентом і підтримує рішення українського парламенту про утворення нового уряду [23]. Ось чому засідання РНБО було проведено саме 28 лютого, а не раніше, хоча на ВР АРК прапор повісили ще 25 лютого [24]. Тому що до хоча б одного офіційного визнання київської влади, всі її рішення будуть в кращому разі напівлегітимними, які можна виконувати, а можна не виконувати... як, до речі, і робив Юрій Ільїн [25], який тупо відмовлявся визнавати Ігора Тенюха.
Разом із тим, коли новий український уряд був легітимізований, виникла наступна проблема. У визначення агресії світова спільнота тоді керувалась "правилом першого пострілу і першої смерті". Грубо кажучи, хто перший вистрелив - той і агресор. Саме виходячи із цього принципа був складений звіт Хейді Тальявіні в 2009 році стосовно Грузії, де, як відомо, "перший постріл" зробила Грузія [26].
Тому після того, як провалилась спроба виставити події в Криму громадянською війною, Росія вирішила зробити Україну агресором і окупантом. Власне, вона і зараз так діє. Мінські домовленості, якщо їх уважно проаналізувати, складено таким чином, щоб виставити Україну агресором, який має доказувати світовій спільноті свої мирні наміри, виконуючи їх в односторонньому порядку і надаючи все більше і більше преференцій терористам, які там іменуються "представниками Східної України".
Мінімальна легітимність нової української влади означає в той же час відсутність союзників. Ніхто не буде підтримувати владу, яка чим-небудь не підкріплена. Визнання США та країн ЕС - це добре, але це не дає можливість розраховувати на союзницьку допомогу. Таким чином, перш ніж готувати військову операцію, необхідно було заручитись союзниками в світовому масштабі. А це відбулось тільки 10 квітня 2014 р., коли легітимність української влади офіційно потвердила ПАРЄ [27], і тим відкрила дорогу до створення проукраїнської антипутінської коаліції.
Окремо слід зауважити, що цю, без перебільшення епохальну, дипломатичну битву для України виграли Андрій Дещиця та Юрій Сергеєв. Обидва були "чомусь" відсторонені від дипломатії після виборів 2014 і 2015 рр. відповідно.
Таким чином, якби в період "дивної війни" з 20 лютого по 27 березня 2014 р. Україна розпочала військову операцію проти кримських сепаратистів, вона залишалась одна, без союзників, наодинці із агресором - який не просто хоче анексувати шматок території, а бажає собі всю Україну, аж по Збруч (як мінімум). При цьому Росія отримувала змогу різко схилити ЕС на свій бік, а враховуючи схильність європейської дипломатії до замирення диктаторів (як показала вже більш пізня історія) - з високою вірогідністю Европа б підтримала тоді саме Росію.
А із армією тоді було далеко не все гаразд, і брати участь в скільки-небудь військових операціях вона тоді не могла - попри всі "теоретичні" викладки, які можна зустріти у вітчизняній пресі.
Військова ситуація
Перш за все слід розвіяти міф про те, що можна було "послати Альфу на захват ВР АРК". Загін спецпризначення "Альфа" тоді очолював такий собі полковник Володимир Човганюк, який організовував штурм Будинку Профспілок на Майдані, і ймовірно є відповідальним за його підпал. Цей самий Човганюк так і залишався командиром "Альфи" станом на 28 лютого 2014 р., більше того, він залишався ним під час спроби штурму Слов'янська 24 квітня 2014 р. і... просто відмовився виконувати накази, як і весь його загін [28]. Дуже хочеться задати питання всім, хто теоретизує про застосування "Альфи" - чи вірить хтось із вас, що такий підрозділ міг сумлінно виконати наказ Турчинова в Криму? Навряд чи. Таким чином, "Альфа" була незастосовна. В кращому випадку вона б поділилась на патріотичну і проросійську частини вже під час виконання операції, і тоді точно "перший постріл" прозвучав би з українського боку. В гіршому, "Альфа", прибувши в Крим, просто перейшла б на бік противника.
Ситуація була насправді іще гіршою. 28 лютого 2014 р., саме в день засідання РНБО, Росія розпочала різко збільшувати свій військовий контингент в Криму [29, 30]. Враховуючи номінальну кількість військового гарнізону ЧФ РФ в 25 тис. чол. [31], можна приблизно оцінити, що ця цифра збільшилась мінімум в півтора-два рази і підсилена військовою технікою. Резервом слугував Південний Військовий Округ РФ, де в 2014 р. було зосереджено угруповання чисельністю 73 тис. чол., з яких 12 тис. чол. були польовими військами [32]. Отже, оцінка в принципі вірна, і орієнтовна чисельність російських військ в Криму зросла на 12-18 тис. чол., з яких 6 тис. чол. становили війська спецпризначення [33].
Таким чином, "Альфа" на той момент навіть за умови стовідсоткової лояльності, задачу не вирішувала. Необхідне було миттєве саме військове втручання, або різка реакція світової спільноти.
Для військового втручання необхідно мати принаймні паритет по живій силі та техніці. Згідно довідки тодішнього міністра оборони Тенюха, станом на 11 березня 2014 р. загальна чисельність ЗСУ становила 41 тис. чол., з яких реально боєздатними були лише 6 тис. чол., а потенційно - 20 тис. чол. [33]. Логістика їх постачання також була зруйнована, згадайте, яку саме роль в армійських поставках на початку 2014 р. зіграли волонтери. В Криму вона була б практично неможлива.
Із військовою технікою все було набагато більш сумно. Більша частина української військової техніки станом на 28 лютого 2014 р. була на консервації, або в дуже поганому стані. Новітні зразки техніки зразу йшли на експорт, відповідно на озброєнні ЗСУ були тільки одиниці працездатної техніки. Ситуація була погана настільки, що на мінімальне технічне оснащення українська армія вийшла тільки в квітні 2014 р., і то завдяки волонтерам [34]. Ситуація ускладнювалась тим, що практично не було палива, і його необхідно було брати "в кредит" у олігархів - таких, як Ігор Коломойський [35].
Крім того, Крим представляє собою суперказан. Згідно цієї карти [36], російські війська були сконцентровані в глибині території Криму, а саме в Симферополі, Севастополі та біля Керчі. Це означає глибинну операцію (навіть із урахунком перекидання військ по повітрю), і залишення беззахисним практично всього іншого кордону України. Грузинська ситуація була на кілька порядків кращою: там російські війська могли перекидати війська тільки через Рокський тунель. У нас же російські війська могли легко нанести удар як зі Сходу, так і з Півночі, блокувавши боєздатні українські війська біля Перекопа.
Можливо, саме цим керувалась Юлія Тимошенко, коли розпочала формування свого штабу [39], а потім і Руху Опору [38], на той випадок, якщо дійсно доведеться воювати в умовах, коли боєздатні частини української армії блоковано. Потім, безумовно, це буде оголошено чистим піаром, але якщо проаналізувати кадровий склад цього штабу, то все там було більш ніж серйозно, туди входили такі серйозні люди як О. Галака, І. Кабаненко, М. Петрук та С. Руснак. Все це кадрові військові, чия задача - планування військових операцій.
Нам пощастило, і цей сценарій не відбувся - в тому числі завдяки героїзму українських військ в Криму, і дипломатичним перемогам тодішнього МЗС.
Таким чином, як спеціальна, так військова операції в Криму була неможливі чисто технічно до середини квітня 2014 р., а якщо врахувати і авіацію - то і до червня (перший авіаудар - 16 червня 2014 р. [37]). А 6 тисяч боєздатного особового складу і практично нульова технічна оснащеність, станом на 28 лютого, робила українську армію практично беззахисною перед добре озброєним противником, і якби їх туди послали в лютому-березні - то це був би Іловайськ чи Дебальцеве, але із куди більш страшними наслідками для української державності.
Зразу окремо зауважимо, що на Сході ситуація була зовсім інша, і там дійсно можна було переламати ситуацію на нашу користь - але це тема окремого комплексного дослідження.
Короткий аналіз пропозицій Юлії Тимошенко
Ніякого секрету із своїх пропозицій, до речі, вона не робила. Все, що було нею сказано 28 лютого на засіданні РНБО, було повторене нею 1 березня 2014 р. у формі п'яти кроків [40]. Якщо уважно їх проаналізувати, видно, що вони переслідують три ключові мети:

- закріплення легітимності чинної української влади на світовому рівні;
- входження України в західний економічний простір, що автоматично зробить її суб'єктом світової безпеки;
- початок формування антипутінської коаліції.

Це не "благання", як поспішили заявити деякі блогери, а хороша стратегія, якою можна було скористатись, і на яку охоче б пішла світова спільнота, яка тоді знаходилась в стані розгубленості. Засідання в Києві чи в Криму дозволило б єврочиновникам бути безпосередньо біля подій, і це б суттєво вплинуло на їх рішення. Активність же України на дипломатичному фронті цілком могла пришвидшити процеси.
Власне, цей план і був реалізований, але не нами, а Заходом. На жаль, надто пізно для Криму - він на момент засідання ПАРЄ 10 квітня 2014 р., уже був анексований.
Висновки
Стенограма РНБО 28 лютого 2014 року, як ми бачимо, насправді не стільки дає відповіді, скільки ставить цілу купу запитань.
Наприклад, чому увага концентрується саме на цьому засіданні, а не на наступних. Чому так і не була проведена інвентаризація техніки збройних сил. Там були абсолютно кричущі випадки, коли працездатна військова техніка "орендувалась" темними особами. Про це, між іншим, дуже багато може розказати депутат від НФ Тетяна Чорновіл, яка тоді вела розслідування про "угон" із ЗСУ аж 26 вертольотів [41], але чомусь до кінця не довела.
Або чому не був задіяний потенціал оборонних підприємств України, який, на секундочку, становив десятки, а може і сотні підприємств? Натомість техніку, як зазначалось вище, "піднімали" волонтери.
Або яким чином тема Криму зникла з дипломатичного дискурсу України? Або чому не був виставлений судовий рахунок за анексію? Або чому військовий стан не було введено на території, де уже йде війна? Введення ВС в масштабі всієї країни дійсно спричинить катастрофу - це б убило і так благеньку економіку, але в Донецькій-то області вже нема чого вбивати, там уже реально воюють. І саме там військовий стан треба було вводити з перших ознак добре фінансованої та організованої сецесії, і Тимошенко вимагала цього [42].
Так що, на жаль, необхідно констатувати, що єдиною метою оприлюднення цього звіту була спроба дискредитації Юлії Тимошенко, і перекладання вини за здачу Криму з хворої голови на здорову.
Не здати Крим тоді було неможливо. Але повернути його ніколи не пізно - а от із цим у нинішньої влади величезні проблеми, якщо вона гарячково шукає винних замість того, щоб шукати спосіб виправити те, що накоїла своїми "мирними ініціативами".
Використані джерела
[1] Стенограма засідання РНБО від 28 лютого 2014 р. - http://www.rnbo.gov.ua/news/2408.ht...
[2] Закон про РНБО - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show...
[3] Указ Президента Про склад Ради національної безпеки і оборони України - http://www.president.gov.ua/documen...
[4] http://www.gazeta.lviv.ua/news/2014...
[5] http://zbroya.info/uk/blog/2771_rnb...
[6] http://www.rnbo.gov.ua/news/1635.ht...
[7] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[8] http://zn.ua/POLITICS/ukraina-ne-bu...
[9] http://www.unian.net/politics/89622...
[10] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[11] http://ipress.ua/ru/news/ukraynskye...
[12] http://expres.ua/digest/2014/04/23/...
[13] https://news.pn/ua/criminal/133622
[14] http://tyzhden.ua/News/157961/Print...
[15] http://buknews.com.ua/page/maige-30...
[16] http://ua.krymr.com/archive/news-uk...
[17] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[18] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[19] https://www.facebook.com/ashnar.lyn...
[20] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[21] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[22] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[23] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[24] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[25] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[26] http://www.bbc.com/russian/internat...
[27] http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef...
[28] http://censor.net.ua/news/282582/sp...
[29] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[30] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[31] http://dt.ua/UKRAINE/rosiya-porushi...
[32] http://www.newsru.ua/ukraine/22feb2...
[33] http://www.unian.ua/politics/894456...
[34] http://www.autoconsulting.com.ua/ar...
[35] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[36] http://tsn.ua/politika/aktualne-roz...
[37] http://fakty.ua/183336-ukrainskaya-...
[38] http://www.pravda.com.ua/news/2014/...
[39] http://archive.tymoshenko.ua/uk/art...
[40] http://news.liga.net/news/politics/...
[41] http://korrespondent.net/ukraine/po...
[42] http://espreso.tv/news/2014/08/28/t...

https://www.facebook.com/notes/%D0%B2%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2-%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE/%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%B7%D0%BB%D0%B0%D0%BC-%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96-%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8-%D0%BF%D0%BE-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%96-%D1%80%D0%BD%D0%B1%D0%BE-28022014-%D1%80/767643186703674

Profile

vin_o_321

March 2016

S M T W T F S
   1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
131415 16 171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 08:08 pm
Powered by Dreamwidth Studios